Сучасну громадсько-політичну дискусію важко уявити без обговорення питання європейської інтеграції. Лунають голоси за і проти, наводяться аргументи на користь вступу України до ЄС чи про необхідність інтеграції в межах СНД.

Насправді, проблема євроінтеграції України полягає більшою мірою в тому, що суспільство не усвідомлює значення цього процесу, сприймаючи його як щось «зовнішнє», як примус до певних вимог, яким ми маємо відповідати, як дещо, що нам нав’язується і до чого нас спонукають.

Насправді ж, євроінтеграція є переважно внутрішнім процесом – процесом самовдосконалення, самоствердження та подолання існуючих недоліків та перепон у розвитку.

Це перехід від нинішнього стану країни до більш високої стадії демократичності і відкритості влади, подолання корупції, становлення сучасної економічної системи, утвердження взаємовідповідальних відносин між державою і громадянином, дбайливе ставлення до охорони довкілля, нарешті, створення ефективної системи соціального захисту.

По суті, євроінтеграція не стільки «рух до Європи», скільки процес внутрішнього становленьня, переходу українського соціумму на більш високий щабель суспільного розвитку. І метою цього процесу є не вступ до Європейського співтовариства, а становлення України як нормальної сучасної держави, яка відповідає передовим світовим стан-дартам. Участь у ЄС та інших органах європейської інтеграції є закономірним результатом цього процесу, а не його метою. А саме обговорення доцільності таких процесів є насправді варіацією відповіді на запитання що краще: сучасний літак чи дирижабль…

Таким чином, перший напрямок громадської діяльності у сфері євроінтеграції полягає в роз’яснювальній роботі: утвердженні в суспільній свідомості прогресивності таких процесів і недоцільності чергових спроб «винаходити велосипед» за наявності готового досвіду країн, які вже пройшли цей шлях. Громадяни мають чітко усвідомити, що євроінтеграція і рух уперед є до певної мірі синонімічними поняттями.

Беззаперечно, кожна країна має власний національний колорит і це має враховуватись під час реформування її політичної, правової та економічної системи. Але базові закони є незмінними, тож загальний напрямок таких реформ не особливо відрізняється для кожної країни.

Відповідно, другим напрямком громадської євроінтеграційної програми мають стати порівняльні дослідження та поширення загальноєвропейського досвіду вирішення тієї чи іншої проблеми. Не варто на власному досвіді випробовувати моделі і механізми, які вже багаторазово довели свою недоцільність та неефективність.

Крім того, особливістю вітчизняного менталітету є перевага посилання на європейський та світовій досвід порівняно з будь - якими іншими аргументами. Дуже часто вкрай серйозні і переконливі доводи за своєю вагомістю не йдуть ні в яке порівняння зі звичайним оглядом міжнародних практик.

Це має бути враховане при проведенні реформ, оскільки вдале обґрунтування прогресивних пропозицій і подолання пострадянських стереотипів є запорукою реальних реформ, а не їх імітації шляхом перейменування установ і переробки застарілих нормативних актів та методик.

З іншого боку, якщо ми говоримо про євроінтеграційний процес не лише як про внутрішнє вдосконалення, але й як про рух до європейської спільноти, то важливо знаходити своє місце у цій спільноті і ті речі, якими Україна може бути цікава європейцям. В цьому сенсі євроінтеграція України не може бути постійним проханням про допомогу і з’ясуванням, коли ж нас таки приймуть до ЄС. Україна має долучитись до загальноєвропейських процесів, брати участь у осмислення та вирішенні загальних проблем, що турбують сучасне європейське суспільство. І відповіді на ці проблеми, що їх надаватимуть українська громадськість та суспільна думка, мають бути цікавими європейцям. Власне кажучи, євроінтеграція буде вдалою не тоді, коли ми підпишемо черговий договір чи увійдемо до певного об’єднання, а коли запитання – А що з цього приводу думають в Україні? – не буде фантастичним для європейської спільноти.

Отож, формування суспільного попиту на євроінтеграцію, використання європейського досвіду для проведення реформ і долучення до осмислення загальноєвропейської проблематики, мають стати наріжними каменями діяльності активної української громадськості.

Зворотнім боком такої діяльності стане готовність соціуму до сприйняття радикальних перетворень та більш чітке розуміння того, яким саме чином їх слід робити.

А наше видання намагатиметься сприяти висвітленню процесу становлення України як сучасної європейської держави.